Вінсьют
Вінгсьют — це комбінезон-крило, що збільшує площу поверхні людини, дозволяючи їй планерувати в повітрі.

Політ

Політ з вінгсьютом складний і вимагає від спортсмена фізичної підготовки та відповідних навичок. Щоб почати літати з вінгсьютом потрібно мати хоча б 200 стрибків з парашутом за останні 18 місяців^[1]. Під час польоту парашутист рухається вперед і вниз. За 1 метр польоту вниз деякі спортсмени пролітають до 3 метрів вперед. Швидкість польоту може досягати 200 км/год. Для приземлення використовується парашут. Останнім часом популярними стали польоти в декількох метрах від схилів гір. Політ відбувається в напрямку траверсу гори, що дозволяє парашутисту оминати перешкоди і вчасно набрати висоту для приземлення.

Історія

Перший парашутний стрибок з літака відбувся у 1912 році (через 9 років після першого польоту братів Райт). В той час парашутисти не могли контролювати напрямок падіння (техніка в скайдайвінгу відома як трекінг). В 1930-х роках парашутисти випробовували різні типи крил (дерев'яні, полотняні і навіть металеві конструкції). Недосконалі, незграбні крила призводили до того що парашутист не міг відкрити парашут, що часто закінчувалось трагічно. 72 із 75 експерементаторів загинули під час випробовувань своїх конструкцій між 1930 та 1961. Через це Американська Асоціація Парашутного Спорту заборонила використання крил у скайдайвінгу. У 1980-х німець Крістоф Арнс удосконалив цю технологію обладнавши костюм перетинчастими поверхнями. Вони зменшували швидкість падіння та стабілізували політ. Зважаючи на це заборона на крила буда знята в 1987 році. В середині 1990-х француз Патрік де Гайардон розвинув цю ідею далі, причепивши крила під кожною рукою та між ногами. Його костюм є основою для сучасних вінгсьютів, перші з яких з'явились в 1998. Людське бажання літати в небі наче птах не зникне ніколи, тому кількість вінгсьютерів з кожним роком збільшується.^[2]